Свято-Михайлівська церква (с. Дюксин)

Юрій Ойцюсь
Юрій Ойцюсь

Дюксин, Костопільський район, Рівненська область, Україна

GPS: 50.830584723197084,26.09720400080255

Телефон

Свято-Михайлівська церква (дерев’яна) 1775 р./1944 р.

Церква в ім’я Архистратига Михайла, побудована в 1775 р. на кошти парафіян і графа Ходкевича. Дерев’яною є і дзвіниця з п’ятьма дзвонами. Церковної землі 90 десятин, у тому числі орної, сінокосу та неугідь.
1587 р. село згадується під назвою Доксин Жуківської волості як маєток Луцького старости князя Олександра Пронського – сина Фрідріха Пронського, засновника міста Берестечка, неподалік якого в часи Богдана Хмельницького відбулась велика битва між сельнсько-козацьким військом і польською шляхтою. До парафії належали такі села: Круги, Чудви, Жильза (Жильжа).
У книзі “Історико-статистичний опис церков і парафій Волинської єпархії” (Житомир,1912) сказано, що храм у Дюксині споруджений у 1893 р. Напевно, мова йде про новозбудовану церкву. Парафіян на той час було 2340. Церковної землі 99 десятин. Католиків 35.
Діяла церковно-парафіяльна школа.
Під час війни, у 1943 р., фашистські нелюди спалили храм. Комусь з парафіян вдалося врятувати ікону Почаївської Божої Матері, надпрестольний хрест, Євангеліє.
У 1944 р. селяни побудували нову церкву, яка діє й досі. Її настоятель – митрофорний протоієрей УПЦ Дмитро Пекарський (з 1963).
Поруч із нею парафіяни спорудили новий храм настоятелем якого є священник УПЦ КП Василь Мельник (з 2000).
Дюксинська церква до війни мала гарний вигляд. Була високою, з двома криласами. З п’ятьма дзвонами.
Відомо,що у Дюксинській церкві у свій час працював дияконом батько видатного художника-графіка, мужнього борця за свободу України Ніла Хасевича. Кілька років тому в обласному архіві вдалося знайти “Відомості церков Рівненського повіту” за 1910 рік. В них ішлося: Антона Івановича Хасевича у сан диякона висвячено Кременецьким єпископом Амвросієм у 1905 році. Син Федір, вихованець Клеванського духовного училища, народився 25 квітня 1899 р., другий син Ніл – 12 листопада (за старим стилем) 1905 р.
Батько хотів, аби син здобув духовну освіту, і віддав його до Житомирської семінарії. Але сталося так, що Ніл продовжував навчання у Варшавській академії мистецтв.
Повернувшись у рідне село, Хасевич любив малювати ікони, співати релігійних пісень. Старожитель Григорій Судак не раз розповідав журналістам про те, що він співав із художником кілька років у церковному хорі. Розповідав, що так читати “Апостола”, як Ніл, у їхньому селі ніхто не вмів: мав сильний тенор, мав рідкісний голос.
Джерело:
Обереги духовності. З історії православних храмів Костопільщини / упор. А. Карп’юк ; ред. А. Левчук. – Костопіль, 2000. – С. 20-22.

Об'єкти поруч

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: