Серпанок, унікальне полотно. Рівненщина туристична.

Серпанок, унікальне полотно

Анна Сенік
Анна Сенік
Анна Сенік
Анна Сенік
Анна Сенік
Анна Сенік
Анна Сенік

Радивилів, Рівненська область, Україна

GPS: 50.1285011,25.2530313

Телефон

Тільки тут, на території історичної Волині, здавна ткали унікальне полотно – серпанок. Для цього потрібен був особливий льон і тонка майстерність. Але і тканина виходила незвичайно тонка – із неї шили весільне вбрання. Тепер поліський серпанок  хочуть внести до переліку світової спадщини ЮНЕСКО.

Таємниці виготовлення серпанку

Серпанкове полотно неймовірно трудомістке, його виготовлення потребувало багато часу, зусиль, а головне – навичок.
Створювали полотно виключно з особливого льону, який називали «лущик». Цей сорт мав волокно білого кольору і легко піддавався прядінню. Якщо для виготовлення звичайних грубих домотканих тканин льон повністю дозрівав, то для серпанку його збирали, не даючи коробочці з насінням почати лущитись. Тільки в цьому разі з цієї корисної для людського організму рослини, без жодної домішки, міг вийти справжній серпанок.
Задля того, щоб льняне волокно було чистим, не містило пилу, селянки довго і ретельно чесали його над водою, а потім тягнули по воді, доки нитка не виходила дуже тонкою, майже прозорою.
Ткали серпанок вдома на звичайних ткацьких верстатах. Готове полотно жінки спочатку прали і крохмалили, а потім починалось справжнє дійство – майстрині, стаючи одна проти одної, починали розтягувати тканину, використовуючи для цього каміння. Робилось це аж доти, доки через тканину не починало світити сонце, тільки тоді вважали серпанок готовим.
При цьому, не дивлячись на свою прозорість, полотно виходило дуже міцним.
Виготовлялося полотно білосніжне, легке і прозоре. Був ще один вид серпанку – сивий, теж ніжний, але непрозорий, оскільки ткався більш густіше.
Одяг з серпанку виходив дуже гарним і святковим. Часто з нього виготовляли весільне вбрання. На створення такого костюма майстрині витрачали майже рік важкої праці, адже жодних машинок не було, шилось все вручну.
Серпанок – це тканина, яку використовували виключно жінки, які вдягали одяг з нього на великі релігійні чи світські свята, під час пологів, на початку жнив. Мати речі, виготовлені із серпанкової тканини, мріяли майже всі дівчата, та от тільки по кишені вони були далеко не кожній. Леся Українка у «Лісовій пісні» увінчала свою Мавку саме таким тонким серпанком.
Відродження «серпанку»
На початку ХХ сторіччя техніка виготовлення «серпанку» була втрачена. Більше ста років ніхто не міг відродити цього унікального мистецтва, а дехто взагалі вважав його видумкою, тією самою димкою, легким туманом. Але у поліських родинах, з покоління в покоління, передавались оповіданні про диво-тканину, прозору й невагому, зроблену вручну з льону, про унікальне мистецтво, аналогів якому немає у світі. А ще у старих скринях зберігались дивовижні стародавні вироби, пошиті з полотна особливої структури і товщини.
Не так давно руками ентузіастів-краєзнавців, після довгих спроб і помилок, нарешті вдалося відновити забуте мистецтво. Це була непроста справа, адже спочатку довелося шукати по тих самих скринях зразки автентичного серпанку, розпитувати людей, які знали щось про її виготовлення, а вже потім пробувати зробити таку саму, не гіршу за старовинну, тканину.
Льон-лущик, який був необхідною сировиною для надтонкого волокна, в Україні не вирощують з 1947 року, його у сільському господарстві замінив льон-довгунець, з якого виходило більша кількість пряжі, але її якість не відповідала вимогам створення серпанку. Тож довелося льон закупати в інших країнах Європи і навіть у Новій Зеландії.
Верстати для виготовлення полотна робили за зразками-оригіналами початку ХХ сторіччя, елементи яких зібрали у місцевих мешканців.
А потім почали ткати. Від зразка до зразка, вивчаючи волокна, їх обробку, особливості очистки та витягування, щільність, доти, доки не вдалося виткати той самий серпанок, яким в давнину славились наші майстрині.
Був також відтворений одяг, виготовлений за історичними аналогами з серпанку, зі збереженням всіх особливостей і нюансів історичного вбрання. Щоб зрозуміти, наскільки створення серпанку є непростим, неповторним і особливим, треба зазначити, що приблизна ціна костюма з нього сягає більш ніж десять тисяч гривен.
Отже, сьогодні строї з дивовижного прозорого серпанку можна побачити, насамперед, в українських музеях або на виставках в Луцьку, Рівному, Києві (Музей Івана Гончара, «Мистецький арсенал», Музей декоративно-прикладного мистецтва). Показують їх і за кордоном, адже цей скарб заслуговує на популяризацію, а нам є чим пишатись.
На шляху до світового визнання
«Серпанок» – це надбання українського народу, наша історична і культурна спадщина, наша гордість і багатство. В нього цікаве походження, давня історія і чудове відродження.
Його унікальність і особливі якості гідні того, щоби бути визнаними у всьому світі. Він, безумовно, заслуговує особливого місця у списку нематеріальної культурної спадщини не тільки України, а й ЮНЕСКО, як рукотворна пам’ятка і надбання людства.

Джерело 1

Джерело 2

Інші туристичні об’єкти:
Музей ткацтва «Серпанкове розмаїття»
(Крупове, Дубровицький район)

Об'єкти поруч

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: